Антон Ейне

Моя нова супер-робота

44

Ви коли-небудь хотіли стати супергероєм? Захисником міста проти злочинності, насильства та всілякої хворої мерзоти?

Коли одного дня Саманта Уошингтон, у минулому командир рейнджерів, прочитала оголошення, що місто шукає на роботу супергероя, вона не сприйняла це серйозно. Та відправила своє резюме.

Але чим саме виявиться тепер це незвичайне оголошення – кепським жартом, чиїмось розіграшем, підступною пасткою хитромудрого маніяка чи… реальною пропозицією важкої та небезпечної роботи?

Випадково вплутавшись у цю справу, Саманті доведеться самій з’ясувати правду, зіткнувшись обличчям до обличчя зі своїми найгіршими жахами.

Ви можете придбати різномовні версії цієї книги прямо на цьому веб-сайті або в інших магазинах на ваш вибір. Купуючи книгу на цьому сайті, ви можете завантажити вибраний формат і надіслати книгу на вашу електронну пошту.

Англійська версія

$0.99
Купити

Українська версія

$0.33
Купити

Російська версія

$0.33
Купити

Читати фрагмент

Це місце виглядало реально хріновим і стрьомним, і я вчергове замислювалась, якого ж фіга я сюди приперлась.

Склад знаходився на пустирі, і все довкола викликало відчуття запустіння та занедбаності. На землі валявся різний мотлох та уламки, у великій смердючій стоячій калюжі просвічувало віддзеркалення блідого місяця, що ліниво визирав з-за похмурих хмар.

Та й сам склад виглядав давно зачиненим, брудним, іржавим та недолугим. Саме те місце для притону або ж бази драг-дилерів. У трешаках у таких-таки місцях і живе всіляка нечисть або повністю повернуті маніяки.

Тільки й чекай як з-під землі висунеться рука якогось падлючого зомбака, щоб утягнути й мене під землю. Чи за спиною постане здоровенний психопат у брудному фартусі з величезною зубатою скривавленою сокирою.

Брррр, та йдіть до дідька з такими фантазіями. Я щільніше загорнула куртку та обережно наблизилась до складської будівлі, уважно дивлячись під ноги, аби в прямому сенсі не вляпатись у якесь лайно. Позаяк ця витівка і так зле смерділа, і я, можливо, вже вляпалась у якесь лайно фігурально.

Двері були прочинені та голосно зарипіли на іржавих петлях, коли я потягнула їх на себе. Рипіння відлунням розлетілося пустим темним приміщенням, змовкаючи у запорошених далеких кутах, де зібралися найгустіші тіні.

– Кепська місцинка, – процідила я крізь зуби та вже гучніше додала. – Агов! Чи є тут хто?

Світити телефоном у такому величезному просторі було безглуздо, і я дістала з кишені потужного світлодіодного ліхтаря. Одразу ж переконавшись, що ніж зручно розташований під правицею. Його холодна важка сталь трохи заспокоювала нерви. Хто б не опинився на цьому складі, я мала зо двійко вагомих аргументів на випадок розбіжності у поглядах.

Я увімкнула ліхтаря на широке розсіювання й обережно обвела білим конусом світла порожнє приміщення. Великий пустий ангар з якимись рештками стелажів біля одної зі стін. Добре хоч зі стелі не звисають ланцюги з гачками, це було б уже занадто.

У центрі складу промінь вихопив щось темне, і я розвернула ліхтар туди, аби краще роздивитися. То був досить сучасний стіл, чистий та новий. На столі лежали якісь папери та парувала чашка кави.

– Агов! Хто тут є? Трясця вашій матері, що за ігри? Вважаєте, це смішно?

Я ще раз обвела ліхтарем стіни навколо себе, але нікого не побачила. Власне, був шанс, що це якийсь розіграш або кидалово. Або приманка для простачків та лохів, влаштована хитрим маніяком тут, у цій глушині.

Це вже не було порожняком, але все ще могло бути підставою. Можливо, я сполохала когось, або цей хтось зачаївся у засідці і прямо зараз цілиться у мене з чогось смертельно неприємного. Я обережно підійшла до столу і розгледіла на ньому тонку непоказну паперову теку, на якій жирним маркером було виведено моє ім’я. Отже, на мене тут все ж таки чекали. Але ж де…

– Курва! – не стрималась я, коли зі стелі вдарив яскравий стовп світла, вихоплюючи мене і футів по шість довкола столу.

– Міс Уошингтон, – пролунав м’який чоловічий голос позаду мене.

Я поринула вперед і розвернулася, збільшуючи відстань між мною та чоловіком. Міцно стискаючи у лівій руці титановий корпус ліхтаря, наче кастет, і спрямовуючи промінь світла в обличчя моєму співрозмовникові, поки права рука кинулася до кишені за ножем.

– У цьому нема потреби, міс Уошингтон, – спокійно проговорив незнайомець, піднявши перед собою пусті долоні, аби продемонструвати відсутність зброї та трохи прикрити очі від яскравого світла мого ліхтарика. – Я не озброєний. І пробачте мені драматичні ефекти, але мені дуже кортіло подивитись на вашу реакцію. Професійна цікавість, якщо хочете.

Високий білий чоловік, від сорока п’яти до п’ятдесяти, з відкритим вольовим лицем та коротким волоссям із сивиною. Простий сірий костюм не приховував військову виправку та спортивну статуру. Навіть не бувши озброєним, він міг бути небезпечним.

– Ви хто?

– Я? Ніхто. І мене тут зараз немає. Як і вас. Навіть це місце не існує, як ніколи не було і цієї розмови. Ми ж розуміємо одне одного?

– Наразі так.

– І якщо ви вирішите послатися на нашу розмову, якої нема і не було, мій роботодавець буде всіляко це заперечувати.

– Мене це влаштовує.

– Добре. Тоді сідайте, Саманта. Я ж можу називати вас Самантою? – спитав незнайомець, вказуючи на простий металевий стілець біля стола.

– Ні, якщо тільки не придумаєте собі ім’я на час нашої розмови, що не існує, – огризнулася я, сідаючи за стіл і наново розглядаючи все довкола у яскравому світлі, що лилося зі стелі.

Чоловік із розумінням посміхнувся самими куточками вуст і задумливо заломив брови, займаючи своє місце на такому ж стільці по іншу сторону стола.

– Марк?

– Банально, але згодиться. Що ж, Марку, скажіть мені, хто Ви, і навіщо я тут насправді?

– Мені до душі Ваша прямота, Саманта. І я обіцяю бути з Вами також відкритим і чесним, в розумних кордонах, звичайно. Кави хочете? Може, води?

– Ні, дякую.

– А я, якщо Ваша ласка, доп’ю свою, – і він взяв свою чашку з напівзахололою кавою. – Я деяким чином спеціаліст з підбору кадрів. Особливих кадрів для особливої роботи. Я відбираю, перевіряю та готую кандидатів для своїх роботодавців, коли у них виникають певні…труднощі, для вирішення яких потрібні люди зі спеціальними навичками.

– Дещо розмито, але досить конкретно. І я тут тому, що?.. – підштовхнула я Марка продовжувати.

– Бо я розглядаю можливість винайняти Вас.

– На посаду супергероя?

– Можна сказати й так, якщо Вам подобається таке формулювання.

Payment service accepts

Пошта, на яку Ви отримаєте книгу

Будь-ласка, вкажіть Вашу адресу електронної пошти. Книгу буде автоматично відправлено Вам після успішної оплати. Якщо Ви не надасте адресу електронної пошти, то буде лише можливість завантажити книгу після оплати.


перевірити дійсність вашої електронної пошти

Отримати книгу на пошту

Будь-ласка, вкажіть Вашу адресу електронної пошти, й ми одразу надішлемо обрану Вами книгу безкоштовно.


перевірте правильність написання імейлу

Дякуемо! Лист з усіма доступними форматами цієї книги надіслано на Ваш email!

Якщо Ви не отримали листа, про всяк випадок перевірте папку зі спамом. Якщо все ж таки щось пішло не так, напишіть на support@antoneine.com лист із датою та часом покупки, та вказівкою книги яку Ви купили.

Зачекайте кілька секунд,
поки ми надсилаємо пошту

Завантажити книгу в одному із форматів

.epub .mobi .pdf

Ви впевнені, що хочете закрити це вікно відправки книги на електронну пошту?

Якщо Ви не відправили книгу на Вашу електронну пошту, після закриття цього вікна Ви не зможете повернутися до цієї опції.


Так, я вже отримав книгу Ні, я ще не отримав книгу