– Так, у цій сукні я маю справді непристойний вигляд. Відверто непристойний, – подумала Еріка, поправляючи тонкі бретельки на плечах і розрівнюючи складки спідниці.

Маленька чорна сукня ледве діставала до середини стегон, тісно обхоплювала талію і по грудях підіймалася на плечі вузькими смужками бретельок, залишаючи глибокий виріз декольте та спину, відкриту до самої талії.

– Що скажеш? – спитала вона в Артура, зашаріло обертаючись, дозволяючи спідниці злегка злітати при обертанні.

– Овва... Ти маєш приголомшливий вигляд, – облизав губи Артур, оглядаючи свою партнерку з голови до ніг. – Чудова сукня, і вона тобі дуже пасує. Ти в ній маєш ульотно сексуальний та зухвалий вигляд.

– Воно досить непристойне, щоб іти в ньому на вечірку в «Мертвих поетів»? Як думаєш?

– Повір, крихітко. Воно страшенно непристойне. Можливо, цього вечора ти не будеш там найбільш непристойно одягненою дівчиною, але на тебе точно будуть витріщатися всі. Я вже ревную.

Еріка почервоніла від тілолюбного погляду Артура, але їй було приємно, що вона справляла на нього таке враження. Вона та її сукня.

– Дякую тобі за сукню, Арте. Вона така кльова.

– Це ти кльова, а не сукня... Ну, вона теж класна, я згоден, – усміхнувся він, обходячи Еріку з різних боків і злегка торкаючись її кінчиками пальців. – Знаєш, я хочу тебе прямо зараз. Прямо в цій сукні.

– Дзуськи! Раптом зіпсуємо її, в чому я піду тоді на вечірку? Е, ні. Забери лапи, тварино! – вона жартівливо ляснула його по руках, ухиляючись від обіймів. – А ось коли повернемося... Можеш втілити в життя свої найбрудніші фантазії.

– Ти мене дражниш…

– Ще і як! Допоможеш мені її зняти?

– Розстебнути тобі блискавку на спині?

– Ха-ха, – Еріка стрільнула бровами. – Ну ж, допоможи, я боюся її пом’яти.

Артур повільно підбирати спідницю і почав дбайливо підіймати її, проводячи долонями по стегнах Еріки, по талії, на секунду затримав їх на грудях і дбайливо зняв сукню. Вона ковзнула по шкірі, і Еріка затремтіла від збудження.

Артур дбайливо повісив сукню на плічка і повернувся до неї з бажанням в очах.

– Знаєш, Рі, у цій сукні ти маєш безжально розпусний вигляд. Мені навіть страшно йти з тобою на вечірку. Але... ти маєш неперевершений вигляд. Хоча без сукні ти теж мені подобаєшся.

Еріка притулилася до нього і вп’ялася в його губи жадібним поцілунком.

– Бачу. І відчуваю… І це мені подобається. Ти молодець, у тебе вийшла неперевершена сукня. Дякую тобі.

Артуру не хотілося відриватися на розмови, але його ця тема відверто збуджувала.

– Але це ти сама знайшла таку модель.

– Так, а ти зробив дизайн. І роздрукував його для мене. Знаєш, із тебе міг би вийти талановитий модельєр. Не хочеш змінити професію?

– Так, було б цікаво, – засміявся Артур, піднімаючи Еріку на руки. – Якби в цьому світі був потрібен одяг… Якби він не був поза законом і не вважався чимось порочним і непристойним, я б подумав над твоєю пропозицією.

Через пів години, все ще важко дихаючи після шаленого сексу, Еріка лежала в обіймах Артура й обмірковувала його слова. Якби вони жили у світі, де одяг комусь потрібний… Їй потрібний. Але Артур мав рацію, звісно. Еріка працювала істориком у міському центральному музеї, і краще за будь-кого знала, як змінився світ за останні вісім століть.

Після серйозних кліматичних змін унаслідок глобального потепління прибережні зони стали непридатними для життя. Вони просто перестали існувати, коли рівень світового океану піднявся, а нескінченні шторми та цунамі продовжували руйнувати всі прибережні поселення.

Нескінченні дощі руйнували ґрунти, забруднюючи водоймища, а посилене випаровування затягувало небо постійною хмарністю. Земля не прогрівалася сонцем, гинули врожаї, клімат ставав холоднішим. Їжі не вистачало, і війни за ресурси переросли в глобальний конфлікт, у якому всі виборювали власне виживання.

Крапку в цій боротьбі поставив перший запуск ракети. І ті, хто вижив у глобальному катаклізмі, були змушені ховатися в підземних бункерах і тимчасових поселеннях. Ядерна зима, що настала, не залишила шансів повернутися у ворожий зовнішній світ. І всі ресурси були кинуті на будівництво підземної інфраструктури для постійних поселень.

Жорсткий режим військової диктатури, брак продовольства та інших запасів, усе заради виживання. Десятиліття знадобилися на розвиток поселень, а згодом почастішали зіткнення між окремими спільнотами та цілими новими містами.

Розвиток підземних технологій було спрямовано на життєзабезпечення, харчування та будівництво нових житлових та обслуговчих просторів. Міста розширювались, поглиблювались і розростались, поступово з жалюгідних нір перетворюючись на просторі та комфортні місця для життя.

Коли Перша Підземна війна знову поставила людство на межу вимирання, містам довелося укласти мир та об’єднатися. На північноамериканському континенті утворилася Саб-Терра, яка об’єднала в єдину мережу всі найбільші населені пункти.

До інших континентів неможливо було дістатися, а створювати для подібних експедицій на поверхні спеціальний транспорт не було сенсу. Зв’язок із рештою людства було втрачено. Якщо там узагалі залишалися ті, хто вижили.

Змінилося не лише середовище, а й самі люди. Вимушені спочатку жити всі разом у тісноті, вони втратили багато соціальних бар’єрів та норм, відкинувши їх і зробивши крок далі. Приватність стала неможливою. Одягу не вистачало, доки не налагодили нову промисловість, а потреба в ньому відпадала у зв’язку з постійною теплою температурою.

Спочатку людство обходилося мінімумом одягу, а потім взагалі від нього відмовилося. Змінювалися покоління, і ті, хто виросли під землею і не знали іншого світу, не соромилися своєї голизни, сприймаючи її природною. Будь-який одяг здавався незручною надмірністю.

Потім почала змінюватися ідеологія, і носіння будь-якого одягу стали вважати недозволеною надмірністю, інакодумством, а потім і взагалі ганьбити як непристойну поведінку в суспільстві. За кілька сотень років люди забули, що це таке, а в період особливого гоніння навіть згадки про одяг були вилучені з доступних публічних матеріалів.

Але Еріка була істориком, і вона мала доступ навіть до закритих міських архівів. А її захоплення історією одягу підштовхувало її дослідження, розпалюючи цікавість та пристрасть. Вона знайшла зображення дівчини в сукні та попросила Артура змоделювати для неї схожу для майбутньої вечірки в «Мертвих поетах».

Еріка з’ясувала, що це був особливий одяг, що мав свого часу статус культового і змінив світ багато століть тому.

Артур був талановитим архітектором та виконував роботи для великих приватних клієнтів. Тому через кілька тижнів розрахунків і коригувань, він зміг створити для Еріки максимально точну 3-D модель сукні, підігнану під її статуру.

Складніше було із матеріалами. Йому довелося помарудитись, підбираючи різні волокна для структури тканини. Ніхто не знав, якою вона має бути на дотик, тому довелося діяти методом підбору.

Результат виявився... дивним. Дуже незвичне відчуття. Тканина, що туго обтискає тіло… У цьому було щось надто інтимне, відверте і… це було так складно описати словами… напевно, щось дуже чуттєве.

Якось у нелегальному магазинчику в Чайна-кварталі вона купила собі футболку. Дешеву імітацію з напівпрозорого пластику меблевої оббивки. Як історик Еріка знала, що футболка мала зовсім не такий вигляд, але їй хотілося відчути одяг, побачити себе в новому образі. А холодний жорсткий матеріал розчарував її та на певний час охолодив захоплення одягом.

Із сукнею все було по-іншому. Тканина приємно лоскотала шкіру, притискаючись до неї, наче обіймаючи Еріку. Це було схоже на постійні пестощі. Хоча деяка незвична скутість не давала їй змоги розслабитися та отримати задоволення повною мірою.

Еріка не могла точно сказати, чи подобаються їй ці нові враження, бо вони були досить суперечливими. Прояв свободи самовираження, що відчувався швидше як обмеження свободи руху. Але вона точно була в захваті від своєї сукні. Складно було уявити, що сукня може зробити жінку настільки щасливою.

Нещодавно з ними жила Ніколь, але кілька тижнів тому вона переїхала в 47-й сектор Південного крила, ближче до нової роботи. Це економило їй півтори години на дорогу щодня. Вони обидва сумували за колишньою подругою, але десь у глибині душі Еріка була рада, що Нікі з’їхала від них до майбутньої вечірки.

Для неї була нестерпною думка про те, що Артур створив би дві різні сукні для них обох. Або ж тим більше дві однакові! Одна лише думка про це викликала в неї палкі ревнощі з нальотом сорому за такий егоїзм. Але їй хотілося бути особливою, унікальною, не схожою на інших, і ця сукня допомагала Еріці почуватися саме такою.

Можливо, місце Ніколь у їхньому невеликому житловому боксі скоро займе Рорі. Вони з Артуром вже пропонували йому, і хлопець обіцяв подумати. Вони мають зустрітися сьогодні на вечірці в «Поетах».

Їхній новий друг обіцяв здивувати їх чимось несподіваним з одягу. Подивимося. Артур теж дещо приготував, він давно мріяв про джинси – знаменитий елемент одягу давнини. Він наполягав на тому, що джинси обов’язково мають бути синіми.

На знайденій Ерікою в закритих архівах фотографії вони здавались дуже зухвало непристойними, і вони з Артом зійшлися на тому, що рвані дірки на колінах і стегнах були свого часу хорошим компромісом, тож він майстерно відтворив це для своїх джинсів.

Коли вчора Артур роздрукував їх і поміряв, в Еріки перехопило подих.

– Ти маєш такий незвичний вигляд. Але дуже сексуальний. Ці… джинси, вони так обтягують твої ноги та стегна, що торс виглядає ще мускулистішим. А сідниці...

– Ти змушуєш мене шарітися, немов хлопчика.

– І які відчуття?

– Від того, що я шаріюсь?

– Ні, дурнику, від твоїх джинсів.

– Тісно, – зізнався Артур, спробувавши пройтися по кімнаті. – Дуже сковує рухи. І натирає в паху. Можливо, я щось не так змоделював? Не могли ж наші предки любити носити таке…

– Не знаю, зовні має такий вигляд, як і на архівному фото. Ні. Навіть кращий вигляд. Ти в них маєш апетитний вигляд. Ходи до мене. Повільно. Ось так. Так. Повернися. Ще раз. Мммм, так. Безумовно так.

До джинсів Артур роздрукував для себе чарівний пишний рожевий шарф із візерунком із білих кружечків. Їм обом було цікаво, що знайшов для себе Рорі. Але навряд чи він міг зробити щось настільки історично точне, як вони з Ерікою, об’єднавши свої особливі знання та навички.

Час було вставати і йти в душ, бо скоро треба буде виходити й вирушати в клуб. Еріка млосно потяглася і закрутилася в сонних обіймах Артура.

Як би їй хотілося одягнути сукню і піти на вечірку в ній. Не на громадській монорейці, а пішки через половину Саб-Денвера. І щоб на неї оглядалися, показували пальцями, знімали й транслювали в павутину. Осудливо хитали головами або захоплено проводжали поглядом.

Але Еріка знала, що їй вдалося б пройти максимум кілька кварталів, перш ніж патруль заарештував би її за неналежну поведінку в громадському місці. Вона мала кількох знайомих, які дозволили собі вийти на вулицю з якимись елементами одягу, і вона знала, що з ними сталось.

Але нічого. Сьогодні в «Мертвих поетах» збереться багато їхніх однодумців. Тих, хто хотів би повернути людям право на одяг, на свободу й самовираження. Тих, хто готовий не тільки потайки віддаватися фетишизму у своєму боксі, а справді діяти.

Можливо, разом, вони зможуть розпочати трансформацію цієї закостенілої ментальності, яка століттями позбавляє людей права виразити себе в одязі. Зможуть кинути виклик цьому лицемірному суспільству, яке заганяє всіх у єдині шаблони, що перетворюють їх на майже безлике стадо.

Колись настане день, і їх будуть тисячі, десятки й сотні тисяч. І вони разом вийдуть на вулиці, одягнені на знак протесту проти офіційних законів та застарілої суспільної моралі.

Вони будуть силою, з якою влада змушена буде рахуватися. Вони стануть голосом народу. Усіх тих, хто бажає проявити свої естетичні прагнення не тільки в перманентному бодіарті, тимчасових тату та екзотичних зачісках. Не тільки в біоскульптурі власних тіл, доведених до досконалості.

А й в одязі та аксесуарах, що дозволять людям показати себе в тих образах, які повною мірою відбивають їхній внутрішній світ і прагнення. Щоб носіння одягу в громадських місцях не вважалося ганебним, непристойним та образливим. Щоб толерантність людства дозволяла одягненим і роздягненим їсти за одним столом.

І коли всі, хто поділяє ці цінності, вийдуть на одягнений парад, Еріка буде серед них. Вона гордо пройде вулицями Саб-Денвера у своїй сукні, щасливо усміхаючись і не ховаючи обличчя від камер спостереження.

І можливо тоді маленька чорна сукня зможе змінити цей консервативний світ.