– Знаєш, здається, я таки готова.

– У сенсі?.. Ти хочеш сказати, що наважилася?

– Так. Думаю що так.

– Це ж чудово! Ми обоє так довго чекали на це. Але чому ж зараз? Ні, зрозумій, я, звичайно, радий, але що змусило тебе наважитися? Ти так довго тягла, не могла перетнути цю останню межу…

– Тягнула, бо боялася, ти ж знаєш. Я й зараз боюся, якщо чесно. Все-таки я ще надто маленька для цього… Мені так здається. Але вже так хочеться, що не можу терпіти. Хочу відчути тебе по-справжньому. Хочу злитися з тобою в єдине ціле, разом пережити цей зворушливий момент. Розділити з тобою цей біль та радість.

– І ти зовсім не маленька! Я тобі багато разів про це говорив. Так, ти ще зовсім молода, але тобі вже давно можна.

– Так, знаю, знаю. Але мені було страшно. А тобі не страшно?

– Ні. Трішки. Швидше я хвилююся і передчуваю. Мені здається, я чекав на це цілу вічність. Навіть довше. Але не хотів на тебе тиснути, розумієш? Хотів, щоб ти сама дозріла до цього рішення.

– Спасибі тобі. Я люблю в тобі це вміння чекати. Твою терплячість та увагу. Напевно, це допомогло мені наважитися. З тобою я почуваюся спокійною, впевненішою.

– І коли ти хочеш, щоб ми... зробили це?

– Прямо сьогодні. Може, навіть зараз. Поки я не передумала.

– Ти ж уже зважилася, з чого б тобі передумати?

– Не знаю, можливо, тому що мені все ж таки страшно? Одна думка про це мене збуджує та лякає.

– Слухай, я тебе не кваплю. Якщо хочеш ще почекати, тільки скажи.

– Ні, ні, я хочу цього, правда. Дуже хочу. Не можу думати ні про що інше.

– Якщо чесно, я також. Думки про це захльостують мене, і я уявляю у подробицях, як це буде. Це так заводить…

– О, значить, ти собі це уявляв? І як, на твою думку, на що це схоже? Які відчуття? Чого мені чекати?

– Еееее... Ну, я так розумію, що... Загалом, під час близькості ми якось розберемося, що до чого... Це ж природний процес, так? Я знаю, що ці відчуття ні з чим не можна порівняти. Не схоже ні на що у світі.

– Звучить дуже звабливо. Всі так по-різному описують це, що мені не терпиться самій спробувати.

– Я чув, що всі почуття загострюються до краю. Відчуття посилюються і наростають, і ти вже не можеш думати ні про що, і повністю віддаєшся хвилям задоволення. А вони стають все сильнішими, потужнішими, яскравішими, поки не доходять до свого піку. Це вибух, після якого лише блаженство та порожнеча.

– Як гадаєш, це буде боляче?

– Напевно, це водночас і боляче, і приємно. Інакше навіщо б усі прагнули цього, правда? Чи не з почуття обов'язку ж?

– Я точно ні. Зобов’язання? Пффф… Я хочу тебе. Усього, повністю, без залишку. Тільки собі та назавжди. Я хочу випробувати з тобою цю неймовірну близькість, не схожу ні на що. Тільки з тобою. І я не можу не думати про це неймовірне диво, що таким чином ми з тобою дамо початок новому життю.

– Так, це дивно. Ти вже думала про ім'я?

– Насправді так.

– Серйозно? Скажеш мені?

– А ти хочеш знати зараз?

– Мені ж цікаво.

– Гаразд. Мені здається, ім'я дуже гарне, таке величне, чи що.

– Ну не тягни, скажи мені, скажи.

– Всесвіт.

– Всесвіт? Несподіване ім'я, але цікаве. Як ти думаєш, яким він буде?

– Не знаю. Думаю, це йому самому вирішувати. Знаю, що він буде прекрасним та неповторним.

– Увесь у тебе.

– І в тебе також. Упевнена, що він візьме все найкраще від нас обох.

– Знаєш, здається, я вже люблю його не менше, ніж тебе.

– Я теж тебе люблю.

– То давай не будемо тягти вже! Якщо ти готова, то зробимо це зараз.

– Прямо зараз.

– Так.

– Ти і я.

– Разом.

– Назавжди.

– Назавжди.

– Я так хочу цього. Нині.

– Йди до мене. І будь готова до вибуху. По-справжньому великого вибуху.