Найважливішим виявилося те, що в людського організму є свої жорсткі обмеження. Певні рамки, вийти за які неможливо.

Звичайно ж, ідея створення суперсолдатів, удосконалених високоефективних воїнів, не була новою. На цьому полі бою полягло чимало вчених і лабораторій, які працювали на всілякі уряди та нібито неурядові організації по всьому світу.

Продиктовані міркуваннями безпеки такі проєкти виникали й безслідно зникали протягом останніх ста років. З різним ступенем успіху й провалу, якими б не були початкові цілі та завдання будь-якого з подібних експериментів.

Думаю, ми виявились першим проєктом, який зміг добитися серйозного прориву в цій сфері. Нам вдалося суттєво вдосконалити піддослідних, але в гонитві за результатами ми виявили межу можливостей, яку охрестили Абсолютною Межею.

Незалежно від того, які властивості людського організму ми покращували, ми не могли подолати певні ліміти. Природа й еволюція не давали змоги нам швидко змінити людину більше, ніж до певного умовного ступеня.

Ми не створювали жодних суперздібностей, просто надавали бійцям збільшену силу, швидкість або підвищували їхній інтелект. Але сукупне застосування всіх покращень у будь-яких поєднаннях не могло перевищити певну величину, після якої ми втрачали піддослідних, їхній організм не витримував більшого втручання.

Наша технологія була геніальною та революційною, але не дозволяла нам створити ідеальних у всіх значеннях солдатів. Підсиливши їх до межі, ми не могли зробити їх швидкими та розумними. Або навпаки, ми могли зробити їх швидкими та розумними, але не додавши їм сили.

Наче в комп’ютерній грі, де у вас є скільки-то пунктів для апгрейду вашого персонажа. І ви вирішуєте, на що їх витратити, прокачуючи його.

Так, узявши нашу Абсолютну Межу за 100%, ми вирішили розвивати здібності піддослідних кластерами, кратними 10%. У такий спосіб нам необхідно було розподілити силу, швидкість та інтелект між десятьма пунктами нашого умовного апгрейду. Занадто спрощено, але так легше було моделювати. А точні налаштування параметрів можна було здійснити після визначення ідеального базового прокачування для солдатів.

Я очолював аналітичну групу, і завданням моєї команди була розробка сценаріїв для тестування оптимальних співвідношень параметрів удосконалення тестованих зразків. Наша мета зводилася до отримання досконалих солдатів у межах існуючих обмежень. А також визначення багатообіцяльних параметрів удосконалення для вирішення різних тактичних завдань.

Ми відпрацювали ключові сценарії для кількох груп, які повинні були прогнати наживо на спеціально обладнаному засекреченому полігоні.

Логічно, що першим тестом військові захотіли поставити піддослідних із максимально збільшеною силою. Офіційна назва прототипу була Форс Мажор, оскільки передбачалося, що цей тип солдатів стане нездоланною силою. Але серед нас, розробників Проєкту, вони отримали негласну назву Здоров’яки.

Зі звичайних середньостатистичних солдатів ми прокачали їх до великих і потужних звірюк, із суттєво збільшеною м’язовою масою і посиленою кістковою структурою, з підвищеною витривалістю і високим больовим порогом. В іншому вони залишалися такими ж, як були до застосування нами експериментальної методики вдосконалення.

Загін із десяти Здоров’яків був десантований на полігон із бойовим завданням знайти та знищити умовного супротивника. Перший тест був із манекенами, розташованими в зоні занедбаного містечка. Команда Форс Мажорів легко подолала перешкоди на перетнутій місцевості, вийшла на задані орієнтири та, озброєна лише ножами, розправилася з усіма автоматичними манекенами, вщент рознісши й без того напівзруйновані будівлі.

Вони побили час, який знадобився контрольній групі звичайних солдатів спецзагону на аналогічне завдання. Військові були задоволені, оскільки ця модифікація завжди здавалася їм багатообіцяльною.

Другий рівень тесту мав пройти проти групи легко озброєного супротивника, що окопався в лісі. Цього разу Здоров’яки вступили в бій з реальним загоном із двадцяти солдатів стандартної підготовки, і це було жахіття. Вони просто порвали нещасних. Буквально порвали їх голими руками, шматуючи на частини у своїй люті.

Велика фізична сила вимагала від організму активнішого впорскування норадреналіну, адреналіну й тестостерону, що призводило до підвищення рівня агресії в піддослідних. У момент зіткнення з реальним противником команда Здоров’яків не просто озвіріла, а й розпалася на розрізнені осередки некоординованої та неконтрольованої бійні.

Спостерігачі від військових були дещо сконфужені та шоковані результатом другого тесту і, порадившись, вирішили, що +10 сили – це занадто багато. І необхідно буде скоригувати прототипи Форс Мажора, приблизно на рівні +8 сили та +2 інтелекту, для розумного балансу.

Але протокол є протоколом, і ані вони, ані ми не могли відійти від офіційно затвердженої програми випробувань. А наступним етапом у нас було тестування чистої групи «розігнаних» солдатів, і лише після цього ми повинні були перейти до змішаних прототипів.

Серед військових були ті, хто покладав великі надії на цю групу. Вони називали їх Велоцирапторами за аналогією зі швидкими хижими динозаврами. У нашому ж середовищі розробників тих, хто отримав +10 до швидкості, ми називали Шустриками.

Цей тип солдатів відрізнявся неймовірно високою швидкістю реакції, блискавичністю рухів, а, відповідно, і здатністю швидко пересуватися. Хороші властивості для команди диверсантів або раптової атаки. Вони не могли ухилятися від куль, як сподівалися генерали, але й стріляти в таку ціль, що швидко рухалася, було важко.

Після отримання бойового завдання та висадки на полігон Раптори стрімко перетнули відстань до заданого населеного пункту і швидким точним кидком змели муляжі, що позначали живу силу й техніку супротивника. У рекордний час, побивши не лише контрольну групу, а й попередній тест команди Здоров’яків.

Це суттєво підняло настрій та бойовий дух призначених стежити за експериментом військових, і попередня невдача почала поступово забуватись. Усі захоплено чекали на виконання Шустриками другого завдання – знешкодження реального супротивника на позиціях у лісі.

Ще один стрімкий кидок, і загін звичайних солдатів був зім’ятий раптовим натиском скоординованої атаки Рапторів. Вони оточили лінію укріплень супротивника і, дезорієнтувавши швидкою синхронною атакою з різних напрямків, захопили та роззброїли тих, хто оборонявся.

І коли місія була практично виконаною, в одного із Шустриків зірвало дах, і він почав стріляти в полонених із відібраної в них зброї. Маю визнати, що чистий прототип Велоцирапторів мені ніколи не подобався. Вони були по-своєму недосконалі.

Занадто висока швидкість нервових імпульсів і хімічних реакцій, необхідних для їхнього метаболізму, швидко виснажувала їх, часом доводячи до знемоги, істерик та нервових зривів. Серед перших випробуваних було багато психозів, випадків суїциду та проявів невиправданої жорстокості.

Ось і під час тесту щось пішло не так, і врешті інший Шустрик підскочив і перерізав горло тому, хто влаштував розправу над військовополоненими. У результаті бійки, що зав’язалася, половина загону була вбита, а інша – сильно постраждала.