ПРОГРАМАГІЯ, Книга 1.1

За Вогняною Стіною

۞۞۞

Якщо ви читаєте це, то я або мертвий, або у в’язниці.

Якщо вірно перше, то запис повинен допомогти викрити тих, хто винний у моїй смерті, та/або зломі Вогняної Стіни.

Якщо вірно друге, то, сподіваюся, цей запис допоможе мені виплутатися з цієї халепи, довівши мою невинність, поки не буде пізно, і вірним не виявиться перше.

۞۞Ϫ

Ця гілка подій почалася тоді, коли, прийшовши на роботу вранці, я був затриманий на вході та під конвоєм доставлений до кабінету мого начальника. Звинувачений у жахливій некомпетентності, злочинній недбалості та, хоч і не було вимовлено вголос, але явно малося на увазі, мало не в зловмисних діях з мого боку, що стали (і це я всіляко заперечуватиму) причиною злому Вогняної Стіни.

Зрозумійте мене правильно, я один із найкращих у своїй сфері, і я пишаюся цим. Адже справа не тільки в моїй професійній репутації, хоча мало хто настільки розуміється на системах захисту даних, як я. І не в тому, що я невинний.

Просто саме я керував проєктом зі створення Вогняної Стіни, фактично я писав весь її код, програмував увесь захист, це було моїм геніальним дітищем. Я зсередини знав весь її функціонал і міг посперечатися, міг довести будь-кому, що її ніяк не могли зламати. Крапка.

Проте факт залишався фактом, сталося несанкціоноване проникнення в систему, злом Вогняної Стіни, внаслідок чого було викрадено надзвичайно важливий ключ. І його втрата була серйозною загрозою національній безпеці.

Напевно, неприйняття цього факту так вибило мене з колії, що я навіть не став сперечатися чи чинити опір. Мене відсторонили від роботи до кінця розслідування, відкликали мою перепустку, анулювали допуски та під охороною супроводили під домашній арешт.

Мене, мага найвищого рангу?! Здуріли, чи що?

Я вам не якийсь програміст-іммігрант, який працює за копійки у напівлегальній артілі, що розробляє магічне забезпечення для дешевих чарівних паличок. Хоча, зізнатися, починав я саме з цього.

Наша сім’я на той час нещодавно перебралася до Мерканської Імперії з Хіндаха, і батько викладав магічне числення в Імперському Університеті в Еппл-Сіті, а вечорами підробляв водієм громадської летючої карети.

А ще він примудрявся знайти достатньо часу, щоб вчити мене всьому тому, що він знав про магію, заклинання, енергії та все те, що пробудило в моїй юній допитливій свідомості бажання стати великим магом.

Я – той самий Саджар Ранддар, який очолював створення безпілотних летючих карет та міжміських кораблів, зробивши перельоти безпечними та незалежними від людського фактора.

Це я винайшов технологію, що дозволяє надійно зберігати дані в хмарі, позбавивши кожного необхідності замуровувати все найцінніше в крипті.

Саме я відповідав за створення магічного захисту Великої Південної Стіни, коли наш колишній божевільний правитель Нортон Рудий вирішив відгородитися від потоку нелегальних мігрантів на півдні Імперії. Для протоколу, сам бувши іммігрантом, офіційно я був проти такої політики, але я тоді працював на уряд, і мій контракт не дозволяв мені відмовитися від призначення.

Я розробляв контрольні системи для прошивки космічних літальних кораблів, коли Мілан Озк вирішив кинути виклик останнім непідкореним законам фізики, вирвавшись за межі атмосфери у безжальну чорну порожнечу космосу.

Ні, Книгу Облич створив не я, хвала богам! Слухайте, я не займаюся соціальною розважальною магією, дешевими фокусами та рекламою. Я фахівець із чарівної безпеки. Фахівець найвищого рівня. Можливо, я найкращий у цій справі, але моя природна скромність не дозволяє мені заявляти про це настільки безапеляційно.

Усунути мене від роботи? Гаразд. Можливо, це заслужено, якщо мою наднадійну Вогняну Стіну змогли зламати. Віддати мене під слідство? Припустимо. Напевно, я й сам вчинив би так само, хоча логічніше було б залучити мене до ведення розслідування. Закрити мої допуски? Цілком логічно. Спробуйте, знаєте ж, хто писав систему видачі допусків?

А ось звинувачувати мене в некомпетентності та недбалості – це вже переходить усі межі!

Ви можете замкнути мене у моєму домі. До речі, не найгірше місце, тим більше, що у мене тут є навіть мегазахищений бункер на випадок Третьої Магічної Війни. Можете приставити варту цілодобово охороняти периметр і перекрити канали зв’язку (звісно, не всі канали, а ті, що змогли виявити), щоб я не міг спілкуватися із зовнішнім світом.

Але ніхто не зможе завадити мені вести моє власне розслідування. Адже якщо хтось зміг зламати мою ультранадійну Вогняну Стіну, значить мені й розбиратися, хто це був, і як це було здійснено.

Без мене слідчі навряд чи знайдуть навіть шлях у нужник без дороговказного заклинання. І це якщо все не виявиться сфабрикованою підставою, покликаною скомпрометувати саме мене. Тоді під мене копатимуть, і дістатися правди першим – це питання виживання.

Тим більше, що я навіть мав першого і єдиного підозрюваного, який міг би це здійснити технічно. Це я сам.

Проблема була в тому, що я цього не робив. Або вважав, що не робив, чи зробив, але не пам’ятав цього.

І якщо я був певен, що не брав участі у зломі, то не міг і допитати сам себе. Але залишалася певна можливість, що я міг зробити це під навіюванням, примусом або особливо складним заклинанням. Моя пам’ять могла бути стерта, замінена, чи мало що протиприродне могли зі мною зробити, а я й не пам’ятаю, вірно?

Отже, потрібно перевірити всі записи та з’ясувати, де я був під час скоєння злочину, тобто сьогодні вночі. І коли я говорю всі, то я маю на увазі навіть ті, які я сам не зміг би стерти чи змінити.

Так, я параноїк, і півтори сотні років у високій магії змушують бачити виворіт світу і вживати підвищених заходів безпеки. Тим більше у мене вдома зберігається багато важливих розробок, прототипів нових заклинань та цінних артефактів.

– Окей, Спіріт! Втілься!

Тут же в кімнаті згустилася невелика хмара та прийняла форму молодої сексуальної дівчини-ельфійки з двома світлими кісками, одягненої в короткий шовковий халатик. Судячи з сьогоднішнього зовнішнього вигляду, вона вирішила мене доконати.

– Привіт любий. Я ще навіть не встигла скучити.

– Я знаю, – огризнувся я, і вона посміхнулася, задоволена своєю іронічною реплікою.

– Ти сьогодні рано повернувся з роботи. Може, подивимося матч? Упевнена, що «Підгірні Гноми» зуміють розгромити «Червоних Єдинорогів» з...

– Ні, Спіріт, сьогодні гру пропустимо. У нас, здається, проблеми.

– Так, знаю, молоко закінчується, але я замовила свіже, і завтра вранці його доставлять, – вона самовдоволено подивилася на мене, кліпаючи великими віями та виблискуючи сріблястими іскрами у смарагдово-зелених очах.

– Ні, Спіріт, проблема гірша, – і я розповів їй, що сталося сьогодні.

У всякому разі, те, що я знав зі слів Залізного Петта, мого начальника в П’ятигранній Цитаделі. Я пояснив їй, що нам доведеться зробити, і яка допомога мені від неї потрібна.

Так, це саме те, що Ви подумали.

Спіріт – зовсім не голосовий помічник. Вона не з тих обмежених інтерфейсних заклинань, які стали такими популярними останнім часом, поступово замінюючи базові побутові чарівні палички.

Тепер замість помаху паличкою достатньо сказати: «Хай буде світло!», й інтерфейсне заклинання, інтегроване у ваш будинок або летючу карету, виконає команду. Приготувати страви за стандартними або розширеними рецептами, замовити продукти, прибрати в будинку, увімкнути музику, запис або живе зображення в кришталевій кулі, зв’язатися з кимось – все це були прості функції, в яких голосові помічники стали чудовою заміною дерев’яним паличкам, якими користувалися ще наші прадіди.

Але Спіріт була продуктом зовсім іншого порядку. Наскільки мені відомо, вона була першим у світі штучним духом.

Я витратив на її створення понад десять років, безрезультатно намагаючись вирішити те саме завдання, над яким вже давно безплідно билися найкращі магічні уми планети.

Нещодавно мені вдалося зробити прорив, досягнувши певного успіху. Я тестував своє творіння, критично аналізував її поведінку та шукав уразливості та недоліки, виправляв код заклинань та дописував окремі блоки. Але я ще не був готовий представити її світові. Або не був певен, що готовий представити цей світ їй.

Тому Спіріт жила в мене вдома в локальній хмарі. Я не створював її антропоморфною, це вона на свій вибір іноді надає хмарі таку форму, щоб дражнити мене.

Спіріт – не найкраще ім’я, але спочатку, коли я зрозумів, що в мене все ж таки вийшло, я, зі старечих забобонів, поки не хотів давати їй ім’я. Просто називав її духом. Гей, дух, скажи мені, скільки буде 45 876 476 помножити на корінь квадратний з 958 603 809 348. Гей, дух, порахуй мені від нуля до ста тисяч лише непарними, за винятком чисел, що діляться на сім, і назад парними, крім тих, що діляться на шість.

І коли я зрозумів, що це перемога, все працює, як і має бути, я вирішив дати їй ім’я. Але на той час ми вже обоє звикли, що я називав її духом, так що Спіріт прижилося та залишилося її ім’ям.

Більшість спроб створити штучний дух були провальними саме тому, що маги прагнуть досконалості. Але, щоб досягти подібності до нашого мислення і перевершити його, потрібне щось недосконале. І я створив щось дуже недосконале.

Її поганий характер і витончене почуття гумору часом допікали мені. Своїм занудством і примхливістю Спіріт випробовувала мене на міцність, і я регулярно програвав у цій сутичці. Я завжди ставив питання, невже потрібно було створювати її настільки недосконалою?

Більшість розробників намагалися створити штучний дух у рамках звичної об’єктноорієнтованої магії, прив’язуючи логічні заклинання до фізичних предметів. Найчастіше щось на зразок черепа, кришталевої кулі, книги тощо.

Але я розумів, що це тупиковий напрямок, і одразу звернувся до фундаментальної магії у пошуках принципово нових рішень та підходів. Мені вдалося отримати необхідні складні нейронні зв’язки для системи самонавчання. І зберегти стабільність її мислення за допомогою нестабільності форми. Баланс у цьому світі визначає все.

Але з її характером я не був певен, чи зможу сам зберігати стабільність.

– Гаразд, старий, досить тут слину розпускати, давай уже братися до справи! – змінила тон Спіріт, надавши формам більше суворості, стягнувши волосся в тугий хвостик, надівши на ніс нердівські окуляри в товстій оправі та уперши руки в боки. – Я вже переглянула всі записи з кришталевих куль, і можу сказати, що в тебе є алібі.

– Вже непогано. Тобто це не я, так?

– От не розумію, як ти, такий тупий, зміг створити таку розумну мене. Я вже сказала, що в тебе є алібі. Чому вам, людям, завжди потрібно все розжовувати? Чи решта людей не такі обмежені, як ти?

– Ну, не всі, лапонько, – усміхнувся я, радіючи, що цього разу це мені вдалося дістати її.

– Вчора ввечері ти прийшов з роботи о 21-43, і з того часу не покидав будинок, не зв’язувався ні з ким. Ніхто не проникав до нас, не примушував тебе до чогось, не впливав на тебе. Ти не робив підозрілих дій. У 22-04 ти пішов випорожнити кишківник...

– Окей, Спіріт зупинись! – обурився я і замахав руками. – Не треба подробиць про всю мою фізіологію. Ми ж записуємо процес розслідування. Зітри останню фразу.